Турійська селищна рада
об'єднана територіальна громада
Турійський район, Волинська область

Історична довідка

Турійськ

Турійськ – селище міського типу, центр Турійського району, розташоване по обидва береги р. Турії (притоки Прип’яті), за 108 км на північний захід від обласного центру. Через селище проходить залізниця Ковель – Львів і шосе Ковель – Володимир-Волинський. Населення – 5700 чоловік.

В історичних документах селище іменується: Турейськ, Туржиськ, Турейско, Торійськ, Тураск, Турійськ. За існуючою легендою, всі назви, як і назва річки Турії, походять від того, що в стародавні часи в цьому районі були непрохідні ліси, де водилося багато турів.

Перша згадка про Турійськ належить до 1097 року, коли на Любецькому з’їзді князів-феодалів були визначені кордони окремих князівств Давньоруської держави. Що знайшло своє відображення у несторівському літописі «Повість врем'яних літ». Рішення з’їзду не припинили жорстокої міжусобної боротьби, яка привела до послаблення і розчленування Волині. Уже в 1340 році Турійськ захопила Литва. Щоб зміцнити свій вплив, литовські власті надали місту певних привілеїв. Так, 6 січня 1504 року Турійськ дістав право раз на тиждень, у день, який визначать самі міщани, проводити торг (базар). Населенню навколишніх сіл дозволялося везти на торг різні товари і сільськогосподарські продукти. Торгові (митні) комори сприяли розвитку економіки міста, оскільки частина грошей, яка надходила у формі мита, витрачалась на його потреби. Привілеями, наданими Турійську, скористалася насамперед міщанська верхівка, яка завдяки торгам збільшила свої прибутки. Становище нижчих верств населення не змінилося.

Основною формою експлуатації була рента. Підлеглі сплачували на користь замку численні грошові й натуральні чинші.

В 1540 році Турійськ був пожалуваний князеві Р. Сангушку, який потім передав його дочці Олександрі й зятю І. Заславському.

Власник маєтку князь В. Заславський у 1629 році передав Турійськ в оренду шляхтичеві Фалібовському, який ще більше експлуатував жителів, ніж феодали. Щоб не тільки повернути собі гроші, сплачені за оренду, а й добре заробити, Фалібовський збільшив різні побори й повинності, силоміць забирав у населення худобу і все, що було йому до вподоби.

В 1673 році Турійськ стає власністю князя Вишневецького, а потім – коронного маршалка князя Й. К. Любомирського. Останній, щоб зміцнити позиції католицизму, в 1700 році наказав побудувати в Турійську католицький костьол, але освятили його лише в 1818 році (під час Великої Вітчизняної війни він був зруйнований).

4 лютого 1731 року в Турійську уклав шлюб з Teрeзою зі Жмiгрoду Стадніцкою Юзеф Кантій Оссолінський – син великого коронного підскарбія Францішека Максиміліяна. В середині 18 століття коштом власника – волинсього воєводи Юзефа Кантія Оссолінського – було побудовано приміщення палацу на території сучасного містечка.

В 1759 р. містечко отримало магдебурзьке право від короля Августа III на прохання власника.

У 1793 році Турійщина у складі Волинського намісництва (з 1795 – губернії) ввійшла до Російської імперії. Швидкий плин часу приніс нові зміни в життя краю. Внаслідок подій революції в Росії і її фатальних наслідків він потрапив під владу Польщі.

28 лютого 1851 року власником Турійська Ю. Оржешко було звільнено жителів від кріпосницької залежності та надано  їм міщанських прав. Але феодалові підлягав суд, який за найменшу провину жорстоко карав міщан. Дуже тяжкою була і рекрутська повинність. Жителі міста уникали її різними способами, головним з них була втеча. Втікачів карали, позбавляли майна.

Після селянської реформи 1861 року більша частина землі, що прилягала до Турійська, лишилася власністю поміщиці Е. Оржешко. Вона мала 3515 десятин землі і 4542 десятини лісу. Селянам були наділені заболочені, неродючі землі, до того ж селянські ділянки були розкидані в різних місцях, за межами володінь поміщиці.

За розпорядженням волинського губернатора з березня 1895 року в Турійську запроваджено 12 одноденних ярмарків на рік, які відбувалися 16 числа кожного місяця. Це сприяло дальшому зростанню економіки містечка. Сталися певні зрушення в розвитку культури й охорони здоров’я. Ще в 1875 році власті відкрили двокласне училище. Тоді ж почала працювати аптека, в 1900 році – прийомний покій, який у 1906 році перетворено на лікарню.

З розвитком промисловості й торгівлі швидко зростала кількість населення. Якщо в 1899 році в Турійську жило 2872 чоловіка, то в 1910 році вже 3383. Збільшувалась кількість населення головним чином за рахунок безземельних селян з навколишніх сіл, що приходили сюди шукати роботи.

Багато страждань завдала населенню Турійська перша світова війна. В серпні 1915 року після відступу російських військ містечко захопили австро-німецькі війська. Значна частина жителів евакуювалася в центральні райони Росії. У тих, хто залишився, окупанти реквізували худобу, хліб, фураж.

Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції принесли в Турійськ солдати і селяни, що повернулися додому після укладення Брестського миру.

У серпні 1920 року під ударами радянських військ білопольська армія котилася все далі на захід. 6 серпня після запеклих боїв Турійськ став вільним.

Національні та соціальні утиски польських властей супроводжувалися зростанням політичної активності та патріотичної свідомості населення, з'явою комуністичних, згодом – націоналістичних організацій (зокрема ОУН). Підпільний комуністичний осередок в містечку очолювала молода вчителька Ганна Жежко. Під її керівництвом у 1923 році відбулася перша на Волині першотравнева демонстрація трудящих під червоними прапорами. Разом з іншими її учасниками була заарештована і Ганна Жежко. Але і в Ковельській в'язниці вона написала і передала на волю цикл віршів, які за радянської доби вийшли окремою збіркою «Троянди за ґратами».

У вересні 1939 року частина мешканців Турійська зустрічала Червону Армію. 20 січня 1940 року Турійськ став районним центром. 20 квітня 1941 року вийшов перший номер районної газети «Радянський селянин».

Найтрагічніші сторінки історії Турійська припадають на Другу світову війну. Окупація тривала з 30 червня 1941 року по 20 липня 1944-го. У цей період фашисти вчинили жорстоку розправу над єврейським населенням, знищивши понад 9 тисяч осіб. Тисячі людей були вивезені на примусові роботи до Німеччини.

Жителі Турійська теж всіляко допомагали рідній армії добити ворога. В 1944–1945 рр. вони брали активну участь у збиранні коштів на танкову колону, розповсюдженні 3-ї воєнної державної позики, здавали державі лишки хліба, молока, сіна. 175 чоловік поповнили ряди воїнів Червоної Армії.

До 40-х роковин Жовтня Турійськ повністю відбудували. Тут виросли нові житлові будинки, було завершено спорудження моста через р. Турію, який з’єднав центр з околицею, зведено середню школу, Будинок культури, кілька спеціалізованих магазинів.

Одразу ж після визволення В Турійську, як і по всій Волині, були проведені роботи по впорядкуванню-землекористування і повернення землі трудящим селянам.

Рік у рік зміцнювалася економіка селища, розширювалися промислові підприємства, збільшувався випуск продукції. Так, у 1945 році до складу харчокомбінату входили тільки 2 млини і цех безалкогольних напоїв, у 1959 році став до ладу ще один цех безалкогольних напоїв і плодоконсервний цех, який за зміну випускав 1000 банок консервів. У 1962 році здійснено реконструкцію харчокомбінату. Цехи обладнано сучасними машинами, встановлено потокові лінії, розширено виробничі площі. Все це забезпечило зростання випуску продукції.

Великим підприємством у Турійську стали майстерні відділення «Сільгосптехніки». За роки семирічки їх обладнали найновішим устаткуванням.

До 50-річчя Радянської влади в селищі споруджено нову лікарню за типовим проектом, двоповерхове приміщення комбінату побутового обслуговування, нові приміщення для інтернату, середньої школи, обох бібліотек, медичного пункту, продмагу тощо.

Кульчин

Перша писемна згадка про Кульчин припадає на 1508 рік. В цей час воно належало Богдану Івашкевичу.

У 18 столітті Кульчин належав підляському воєводі Йосипу Оссолінському. У 1896 році населення Кульчина становило 292 чоловік (з них 146 жінок). На початку 20 століття село входило до складу Турійської волості Ковельського повіту Волинської губернії. Ще з кінця 19 століття в селі існувала церковно-парафіяльна школа, навчання в якій проводилося російською мовою.

В травні 1905 року після прориву російського фронту в районі Тарнува - Горлиці австро-німецькі війська стали просуватись на схід. Російська армія, відступаючи, примусила жителів Кульчина евакуюватись в Курську, Катеринославську та інших губерніях, а частину села спалила.

У 1920 році Кульчин окупували польські війська. За Ризьким мирним договором 1921 року Кульчин відійшов до складу Польщі і був у її складі до вересня 1939 року.  До Другої світової війни в селі було дві вулиці, які простягались із заходу на схід паралельно річці Турії.

У вересні 1939 року в Кульчин вступила Червона армія, почалась радянізація. Під час Німецько-радянської війни нацисти вивезли до Німеччини 16 чоловік, знищили 131 житловий будинок, 203 господарчі будівлі. На фронтах в складі Збройних сил СРСР загинули 32 жителі Кульчина. Після Другої світової війни почалась радянська відбудова. У 1947 році був створений колгосп.

Дольськ

У 1906 році село Турійської волості Ковельського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 28  верст, від волості 10. Дворів 127, мешканців 785.

Село Дольськ належало до Ковельського повіту. Це одне з давніх поселень Ковельського Полісся, про що свідчать кам'яні знаряддя праці, знайдені тут. Ще в сиву давнину ця місцевість приваблювала наших далеких пращурів: озеро, родюча земля, навколишні ліси з ягодами, грибами, звірами для полювання. Свою назву озеро, а від нього і все поселення, що знаходиться навколо нього, отримало від слова «долина»: озеро Дольське знаходиться в природній заглибині, долині і, як на рівнинне Полісся, має високі береги. Саме озеро – природного походження, з джерельною водою, рибними багатствами, своєю красою приваблювало до себе наших далеких предків, а в другій половині XIII ст. на його берегах з'явилися ченці, які заснували святу обитель в ім'я Святителя Миколая. Були то ченці-коліоти, найвірогідніше, Зименського Свято-Успенського монастиря, які спасались від суєти світу. Озеро Дольське з його навколишніми лісами саме було таким місцем для спасіння душ ченців-коліотів. Найімовірніше, що саме волинський князь Володимир Василькович і був фундатором тієї обителі, бо, як писав літописець, прославився він будівництвом храмів і монастирів.

Перша писемна згадка про Дольск якраз і стосується монастиря Св. Миколая. Згідно з записами, знайденими в архівах князів Сангушків, бачимо, що в 1432 році обитель св. Миколая іменується вже давньою, їй в той час нараховували близько 150 років, тобто до часів князя Володимира Васильковича, який стольному граді Волинської землі.

Торговище

Уродженцем села є поет, бібліотекар, бібліограф Гоць Петро Никифорович. Це дуже мальовниче село на Заході України. Воно було засноване в 1502 році. Це село колись належало до резиденції князя Андрія Курбського.

15 липня 2017 року у Торговищі єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матфей звершив освячення храму та престолу на честь покладання чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні.